Відповідно до ст.17.1 Закону України: «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» «наставництво – добровільна безоплатна діяльність наставника з надання дитині, яка проживає у закладі для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, іншому закладі для дітей, індивідуальної підтримки та допомоги, насамперед у підготовці до самостійного життя».
Стань наставником! Зміни життя дитини!
Кроки до наставництва:
1) Звернення до районного у м. Києві центру соціальних служб (далі-РЦСС) за місцем проживання (контакти див. РЦСС).
2) Інформаційна зустріч та співбесіда із спеціалістом РЦСС щодо різних аспектів наставництва (завдання наставництва, вимоги до кандидата у наставники, надання інформації щодо необхідних документів тощо).
3) Збір документів.
До районного у м. Києві центру соціальних служб (за місцем проживання) кандидат в наставники подає наступні документи:
-заяву;
-копію паспорта громадянина України;
-висновок про стан здоров’я за формою згідно з додатком 5 до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. №866 “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” (Офіційний вісник України, 2008 р., № 76, ст. 2561);
-довідку про наявність чи відсутність судимості, видану територіальним центром з надання сервісних послуг МВС (довідку можна замовити в Дії, обирати розділ для усиновителів, опікунів, прийомних батьків/батьків-вихователів).
4) Проходження курсу підготовки на базі Київського міського центру соціальних служб (вул. Олександра Довженка, 2), отримання висновку.
5) Постановка на облік в РЦСС.
- Ознайомлення з інформацією про дитину в РЦСС.
- Знайомство та встановлення контакту з дитиною (за участі представника РЦСС та закладу, де перебуває дитина).
- Отримання згоди дитини, її батьків чи інших законних представників на наставництво (від закладу).
- Підписання договору про наставництво (за участі працівників закладу та РЦСС).
6) Здійснення наставництва над дитиною.
Звертаємо увагу, що Київський міський центр соціальних служб окрім навчання кандидатів у наставники як і районні центри соціальних служб здійснює консультування щодо різних аспектів наставництва (завдання наставництва, вимоги до кандидата у наставники, надання інформації щодо необхідних документів тощо).
Наставниками можуть стати ті, хто хоче допомогти дитині позбавленої батьківської уваги, але не може всиновити дитину або стати опікуном. Також є певна категорія дітей, яка підлягає всиновленню або опіці і знаходиться в інтернатних закладах.
Відповідно до законодавства наставник має співбесіду та навчання. Такі навчання для кандидатів в наставники проводить Київський міський центр соціальних служб. Навчання зазвичай відбувається впродовж місяця в суботу або неділю. Після навчання потрібно отримати документ, що підтверджує ваше право бути наставником.
Виходячи із рекомендацій після навчання, районні центр соціальних служб та здійснюють взаємодобір «наставник»-«кандидат». Він здійснються в інтересах дитини.
«Бути наставником-це робота складна, важка емоційно, тому що дитина через час починає довіряти дорослому і починає розказувати ту біль, яка є в неї. На заняттях ми говоримо про травматичний досвід, як він може проявлятися, щоб майбутній наставник не злякався і не втік від тієї дитини. Давай я з тобою, так? Давай, ось так, так? Давай вдвох, як домовились»- зауважує тренерка, начальник відділу організації навчальних заходів для сімейних форм виховання Київського міського центру соціальних служб Любов Лоріашвілі.
Контакти: вул. Довженка, 2, каб. 28, тел. 093 354 52 64. Прийом за попереднім записом.
Протягом 2024 року Київським міським центром соціальних служб було організовано та проведено 2 курси навчання кандидатів у наставники, у якому взяли участь 24 особи. В результаті взаємодобору «Наставник-дитина» було сформовано 12 пар та укладені договори про наставництво.
Для дитини наставництво-це дуже класно, тому що є можливість поспілкуватися, відкрити серце. Наставник може дитині дзвонити, приходити у гості, забирати на спільні прогулянки. А після перевірки Службою у справах дітей житла і згоди РЦСС (пункт 17,18,19 Постанови КМУ 465), навіть запрошувати підопічного в гості.
Якщо дитина живе в інтернаті і має опікунів або батьків, то від них потрібно отримати згоду на наставництво. Нерідко відмовляють. Без перешкод наставники можуть дружити з сиротами та дітьми, позбавленими батьківського опікування.
Любов Лоріашвілі: начальник відділу КМЦСС: «Дитина після інтернату не готова до дорослого життя. Вона приходить до ПТУ і розгублюється. Вона не знає, що робити, як складати бюджет, як готувати собі їжу. І навіть момент, якщо дитина приймає ліки, за якими в інтернаті слідкують, то вже заклад не слідкує. І дитина може перестати приймати ліки і потім може статися непоправне».
Наставництво в Україні слід розвивати, але не лише індивідуальне. Також працюють над створенням колективного наставництва. Підприємства закликають допомагати підліткам обирати професію та по можливості працевлаштовувати після навчання.
Історія Лілії та Андрія
Підлітковість – вразливий етап в житті кожної дитини. Постає багато питань: хто я?, що я можу? якій сенс життя? що мене чекає в майбутньому?
Коли дитина виховується в сім’ї, то поруч є близькі люди: батьки, брати чи сестри, родичі чи хрещенні тощо. Доросла людина яка прийме твої страхи, допоможе знайти відповіді та поглянути без страху на своє майбутнє.
Та якщо подивитися на дитину, яка зростає поза сім’єю, в закладі то майбутнє чи самостійне життя здається страшним та небезпечним. Дитина потребує поруч дорослого, який зможе підтримати та провести в світ самостійності, проте в закладі такої людини не має…
Одного разу Лілія шукала в інтернеті інформацію, як допомогти дітям-сиротам. Вона розуміла, що не потрібно чекати ідеального моменту або великих можливостей, щоб почати щось робити. Достатньо просто зробити крок назустріч тій дитині, яка потребує уваги, розуміння та підтримки.
За посиланнями зайшла на сторінку ГО «Одна Надія», де розповідалось про наставництво. Це було саме те – ти можеш допомогти одній конкретній дитині. І саме головне, ділитися тим що маєш: знаннями, досвідом та навичками.
Рішення було прийнято, документи зібрані і курс навчання пройдений.
Залишався самий хвилюючий етап – взаємодобір та встановлення контакту з дитиною. Було цікаво та страшно. Раптом не вийде, бо дитина – хлопчик, «дорослий», 15 років, рік до закінчення школи. Треба багато встигнути дати дитині допоки є час.
Завдяки наполегливості Лілії все вдалося: були і час разом, і навчання, і спілкування. Вона вчила Андрія їздити в транспорті, спілкуватися з людьми які були поруч, ходити за покупками, вчила рахувати, знайомила з різними професіями, вчила дотримуватися домовленостей, обрати професію тощо.
Однак, після того як Андрій закінчив санаторну-школу договір про наставництво закінчився. І це мало б зупинити Лілю надавати підтримку Андрію, бо відповідно до законодавства наставництво можливе виключно над дітьми які проживають у закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, іншому закладі для дітей. Проте Ліля і досі залишається поруч з Андрієм: підтримує, радить, вчить, співчуває та втішає. Наставництво це стосунки не до закінчення закладу, це стосунки на все життя.
Діти які зростають у закладах мають потребу у підтримці з боку дорослого більше ніж рік чи два до закінчення закладу. Та на жаль, наставництво, а саме дорослий поруч законодавчо не передбачено для підлітків віком від 15 років які закінчили заклад для дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування.
Інтерв’ю з наставником: «Головне – бути поруч незалежно від ситуації»
До вашої уваги інтерв’ю з Лілією Павлович,вона, працює психологом і є зараз є тренером з наставництва, а сама наставник з 2019 року. На момент знайомства її підопічному Андрію було 15 років. Вони разом вже п’ять років.
Вдячні Ліліє за те, що вона поділилася власним досвідом! Сподіваємось він стане у нагоді тм, хто зараз приймає рішення щодо наставництва.
1. Що для Вас особисто наставництво?
Наставництво для мене – це стабільна, довірлива присутність у житті дитини, яка не має на кого покластися. Це не про «врятувати» чи «перевиховати», а про підтримку, слухання та допомогу у становленні особистості. Це довгострокова взаємодія, де дитина знає: я поруч незалежно від обставин.
2. Як почався Ваш шлях як наставника?
Я хотіла допомагати дітям-сиротам, але не знала, як саме це зробити. Почала цікавитися темою наставництва та дізналася про фонд «Одна Надія», потім вже пішла до районного центру соціальних служб. Далі пройшов навчання, зібрала документи, і мені підібрали хлопця, якому тоді було 15 років. Спочатку це був просто новий досвід, але з часом я зрозуміла, що наставництво змінює не тільки дитину, а й мене саму.
3. Чи був для Вас важким процес оформлення наставництва (збір документів, навчання, взаємодобір та ін.)?
На перший погляд, процес здається довгим – навчання, документи, підбір дитини. Але зараз я розумію, що це необхідно. Це фільтр, який допомагає зрозуміти, чи готовий ти до цієї відповідальності. Зібрати документи було нескладно, а навчання дало мені розуміння, з чим я можу зіткнутися і як правильно реагувати.
4. Якої Ви думки про навчання від Центру на Довженка, 2? У чому допомогли Вам тренери?
Районний центр соціальних служб направив мене на навчання в Київський міський центр соціальних служб.
Навчання в Центрі – це хороший фундамент для наставника. Воно не просто розповідає про теоретичні аспекти, а й дає практичні інструменти для взаємодії з дитиною. Найбільше мені допомогли тренери, які ділилися власним досвідом, розбирали складні ситуації та навчали, як правильно реагувати. Я дуже вдячна своїм тренерам Марії Коваленко та Юлії Нагацькій.
5. Що було найважчим у процесі або коли Ви вже стали наставником?
Перше випробування – довіра. Дитина не одразу приймає тебе як «свою». У перші пів року хлопець тримав дистанцію, не ділився особистим, випробовував мене – чи залишуся я поруч, чи зникну, як інші дорослі до мене. Навіть не намагався запам’ятати моє ім’я
Другий виклик – прийняти, що я не можу змінити його життя, тільки підтримати. Як наставник, ти хочеш зробити для дитини все, але потрібно прийняти, що вона має пройти свій шлях і не завжди є сили щось змінити.
Третій виклик – баланс між наставництвом і власним життям. Важливо допомагати, але не розчинятися у проблемах дитини. Наставник – не рятівник, а підтримка.
6. Що було найлегшим (найприємнішим)?
Перше проявлення довіри. Коли дитина вперше звертається не тому, що треба, а просто щоб поділитися чимось важливим. Коли почав дивитись в очі, а не відвертати погляд.
Спільні моменти. Це може бути розмова про життя чи обід в «Макдональдсі», чи похід у кіно. Головне – те, що ми проводимо час разом і це важливо для нього.
Відчуття, що допомогла не глобально, а хоча б в маленьких речах.
7. Чому Ви як тренер хочете найперше (або найважливіше) навчити тих, хто тільки починає свій шлях у наставництво?
Наставництво – це не про швидкі результати. Дитина не відкриється одразу, але це не означає, що ви нічого не змінюєте.
Бути стабільним дорослим. Дитина, яка виросла без підтримки, випробовуватиме вас – залишитесь ви чи підете. Головне – бути поруч незалежно від ситуації.
Розуміти кордони. Ви не можете і не повинні вирішувати всі проблеми дитини. Але ви можете підтримати, підказати, допомогти знайти вихід.
8. Чи змінило Вас наставництво, якщо так, то як?
Так, змінило. Я стала більш терплячою, навчилася краще розуміти інших людей, слухати, І на сьогоднішній день частина моєї професійної діяльності дуже тісно пов’язана з темою дітей-сиріт.
Наставництво навчило мене приймати людину такою, якою вона є, без спроб «переробити». Я побачила, що навіть маленька підтримка може змінити чиюсь долю або дати шанс повірити в людей.
9. Ваші побажання (настанови) тим, хто тільки розмірковує стати наставником?
Не бійтеся почати. Ви не повинні бути ідеальними – часто дуже важливо просто бути поруч.
Це довгий шлях. Головне – бути стабільною людиною в житті дитини, не пропадати і з’являтись, а бути постійним весь час.
Не намагайтеся «врятувати» дитину. Ваша задача – підтримати, а не змінювати її життя силою.
Довіряйте процесу. Навіть якщо здається, що нічого не змінюється – ви вже робите важливу справу. Коли стикаєтесь з безсиллям, продовжуйте йти далі.
Наставництво змінює життя не тільки дитини, а й вас самих. Якщо ви готові стати для когось важливим дорослим – це найкраще рішення, яке ви можете прийняти. Бути приймаючим, терплячім та не очікувати вдячності, швидких результатів та «аплодисментів». Наставництво – це не про вдячність, а про те, що своєю присутністю та «м’якою силою» допомагаєте дитині пройти свій шлях.
В пошуках призначення
Нещодавно відбувся візит студентів 1 курсу спеціальності «Соціальна робота» та «Соціальна адвокація» Київського столичного університету імені Бориса Грінченка до КМЦСС. І як і зазвичай на таких зустрічах тема наставництва була у центрі уваги. І хоча деяким першокурсникам ще ледь виповнилося 18 років, зацікавленість темою була великою:
«Ми ще поки не досягли того віку, щоб стати наставниками, але це не означає, що ми не можемо бути корисними. Ми можемо вивчати цю тему, ділитися інформацією, розповідати іншим і готуватися до того моменту, коли зможемо реально допомагати. Адже змінювати світ можна вже зараз – навіть через просте поширення знань та підтримку ідеї наставництва» -з відгуків після зустрічі.
Отже вдячні студентам та викладачам за професійну довіру! Будемо продовжувати знайомити майбутніх працівників соціальної сфери з актуальними питаннями соціальної роботи
Вчимо бути наставниками!
На постійній основі на базі Київського міського центру соціальних служб проходять навчання для кандидатів у наставники. Ми завітали на 2- ге з 4 х занять, що проходять люди, які прийняли рішення стати наставником.
Під час зустрічі спеціалісти Київського міського центру соціальних служб давали фахові поради щодо взаємодії з дитиною, яка знаходиться в інтернатному закладі.
«Якщо дитина з вами не тільки сміється, але й плаче-радійте-дитина вам довіряє»- зауважує Аннна Бурик, методист КМЦСС.
Більш детально розглядалася тема про вікові особливості дитини. Окрім цього велика увага була зосереджена на досвіді взаємодії з дитиною, яка зазнала різних видів насильства.
Отже, після проходження навчання чекаємо поповнення лав наставників.
