Досвід показує, що однією з причин непорозумінь у родинах є “конфлікт поколінь”, оскільки переважна більшість опікунів є люди похилого віку. Отже є нагальна потреба приділяти особливу увагу формуванню стійких емоційних зв’язків представників різних поколінь, проводити у сім’ї грунтовну роз’яснювальну роботу з урахуванням специфіки вікових особливостей дитини. Особливо гострим це питання постає, коли мова йде про підопічних, які мають інвалідність,тим більше непорозумінь може бути, коли дитина стає підлітком. Питання статевого дозрівання є важливою складовою дорослішання, проте, якщо родина самотужки не здатна справитись з викликами, спеціаліст може і має бути поруч у допомозі.
Публікуємо історію, щоб привернути увагу фахівців до важливості проблеми та окреслити можливі механізми та шляхи її вирішення. Соціальна історія з досвіду проєкту: «Забезпечення системного реагування на потреби дітей, які повернулися до біологічних сімей з інтернатних закладів, та дітей групи ризику», реалізацію якого здійснює у столиці ГО «Ліга соціальних працівників м. Києва»- партнер КМЦСС, за підтримки Представництва Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні та ГО «Ліга соціальних працівників України.
Почалося все так: фахівець із соціальної роботи Олеся Брагіна опрацьовуючи списки дітей, які повернулися до біологічних сімей з інтернатних закладів та дітей групи ризику, опікунів/піклувальників, наданий Шевченківським районним центром соціальних служб, виявила родину Софії Павлівни В. та взяла її до роботи.
В ході спілкування Олеся з’ясувала, що 77-річна Софія Павлівна мешкає разом зі своїм онуком 16-річним Сашком (імена отримувачів послуг змінені) і є його опікуном вже близько 11 років. Батьки хлопця померли. Сашко має особливості розумового розвитку (встановлено інвалідність) та на кінець 2022/23 навчального року навчався в спеціалізованому навчальному закладі з цілодобовим перебуванням.
Зі слів Софії Павлівни, Сашко з малечку був дуже чутливою дитиною, втрата обох батьків протягом короткого проміжку часу негативно позначилась на здоров’ї хлопчика. Також він часто зазнавав булінгу в дитячому колективі, результатом цього стало те, що дитячий садочок, першу школу- навчальний заклад довелося змінити. Не було підтримки і розуміння від дітей з якими Сашко хотів потоваришувати у дворі.
Раніше бабуся «стояла горою» за хлопця, але останнім часом вік давався взнаки, загострилися хронічні хвороби. Сил бабусі вистачає лише на ведення домашнього господарство. Пройти з Сашком медичну комісію стало для неї справжнім випробовуванням. В останній рік вона ще зіткнулася з новим викликом – Сашко сильно підріс, з’явилася додаткова потреба в теплому взутті і одязі на осінь/зиму, а бігати по крамницях в пошуках чогось підходящого за прийнятну ціну не вистачало здоров’я.
Фахівець із соціальної роботи Олеся Брагіна оцінила умови життя та стан дитини, його потреби та склала план індивідуальної роботи з сім’єю. З пані Софією було проведено мотиваційну роботу та домовлено, за згоди Сашка, що з нового навчального року він змінить форму навчання та щодня після шкільних занять повертатиметься додому. Софія Павлівна звернулася з заявою до адміністрації спеціалізованого закладу для підтвердження свого рішення.
Задовольнити потребу Сашка в теплому одязі та взутті вдалося завдяки благодійній допомозі від релігійної організації. Від благодійних фондів родина отримала гуманітарну допомогу у вигляді продуктів харчування.
Здавалось в родині все добре. Сашко був задоволений новим форматом навчання. Та наприкінці першої навчальної чверті фахівець із соціальної роботи отримала дзвінок від пані Софії. Опікун була дуже стурбована – класний керівник вже кілька разів телефонувала та повідомляла про підвищену агресивність Сашка. В класі трапилося кілька конфліктів і бійок за його участю, хоча здавалося, що в нього склалися дружні стосунки з однокласниками.
Фахівець із соціальної роботи направила бабусю та онука до психолога Шевченківського районного центру соціальних служб. Кілька консультацій допомогли з’ясувати причину зміни в поведінці хлопця. Родина отримала поради щодо способів стабілізації емоційного стану. Окрім цього фахівець провела бесіду з класним керівником та відбулася домовленість про проведення шкільним психологом тематичних занять класом зі статевого виховання, керування емоціями та вправ на згуртованість.
Фахівець підказала, що поруч з будинком родини є спортзал; з тренером домовилася про відвідування Сашком спортзалу тричі на тиждень. Саме там Сашко потоваришував з двома хлопцями, які добре до нього ставляться й спілкуються без глузувань та зневаги.
Перед фахівцем із соціальної роботи стояла ще одна невирішена задача. З хлопцем потрібно було провести бесіду про статеве виховання та сексуальну поведінку. Сашко мав певні знання про фізіологію отримані з підручника по анатомії та з соціальних мереж, проте за словами самого Сашка було «багато чого незрозуміло». Зокрема в нього бракувало знань про те, як можна спокійно реагувати на прояви сексуальної поведінки з боку однокласників (це було однією з причин його агресивної поведінки). Потрібно було знайти людину з близького оточення хлопця, думка якої була б авторитетною для хлопця (на жаль, бабуся і фахівець із соціальної роботи на цю роль не підходили). Згодом з’ясувалося, що в Сашка є тітка, і з її чоловіком в нього добрі стосунки. Саме з ним було і домовлено про проведення відповідної бесіди з хлопцем.
Сашко продовжує навчатись в спеціалізованому навчальному закладі та після занять щодня повертається додому. Ходить до спортзалу, де знайшов собі друзів. Зізнався бабусі, що йому дуже подобається дівчинка в класі і, як виявилось, це взаємно. Класний керівник відмічає позитивні зміни в поведінці хлопця.
Інформацію про поточний стан в родині фахівець із соціальної роботи передала в Шевченківський районний центр соціальних служб для моніторингу ситуації та надання підтримки в разі потреби.